Тетяна в усіх подробицях пам’ятає 24 лютого 2022 року, як і імена загиблих, яких довелося ховати на футбольному полі. "Перша колона танків, - згадує жінка, - проїхала не тільки по вулицям Маріуполя, вона проїхала по моїй душі".

Люди гинули майже не щодня, обстріли з моря, повітря і землі не вщухали. Попри небезпеку, контузію і травму, жінка ні на мить не зупиняла свою роботу – допомагала з евакуацією, розвозила допомогу, під обстрілами набирала воду, підтримувала людей і до останнього трималася за надію – це має скінчитися.

Тепер Тетяна впевнена, що може вирізнити будь-якого маріупольця з натовпу - люди, що пройшли через те пекло, тепер для неї – сім’я. І про цю сім’ю Тетяна продовжує дбати, працюючи в київському гуртожитку Центру підтримки «ЯМаріуполь».