Кітік Ольга
учениця 9 класу Гребениківського ліцею ,Одеська обл.
Вчитель, що надихнув на написання есе: Синишен Анна Юріївна

«Чому бути українкою – це моя суперсила»

Бути українкою, українкою не тільки за національною приналежністю, а за покликом серця і багатовікової духовності народу - ось моя суперсила, особливо в умовах сьогодення. Україна стала жертвою чи не найжорстокішого випробування за всю історію свого існування – повномасштабного вторгнення підступного ворога. Ця війна покликала мене і багатьох інших свідомих громадян до активної участі у відстоюванні нашої території, відстоюванні нашої незалежності й гідності. А за роки становлення державності ми вже чимало загартовувались у цьому! Сьогодні я пишаюся тим, що можу взяти участь у цій боротьбі та служити своїй країні. І не важливо, що я тільки підліток.

Мій народ виявив незламність духу і непоборну силу, зіткнувшись з агресією з боку росії. Ми не схилили голови під час окупації, не стали навколішки перед агресором. Навпаки, ми злились воєдино, зберігши свої традицію, мову, ідентичність і гідність. Це свідчення нашої сили та внутрішньої непохитної віри у свою країну, у себе самих.

У ці важкі часи патріотизм став не лише поняттям, але й реальним стилем мого життя. Волонтерство стало не просто модною тенденцією: за приклад беру тих, хто ризикує власним життям заради підтримки наших військових та поранених бійців.

Моя роль у цій боротьбі полягає в тому, щоб бути активною учасницею громадянського суспільства і співпрацювати з іншими патріотами. Я та моя сім’я підтримуємо наших військових та їхні сім'ї: ми організовуємо збори коштів, на які потім збираємо посилки для наших односельців-гребеничан. Це є, на мою думку, найменшим, що може зробити кожний свідомий українець, адже спечена булочка з рідного дому, чи намальований рідний край, сплетена фенічка-оберіг там, у пеклі війни, дають живильну жагу до життя та віру нашим воїнам, нашим янголам-охоронцям.

У соцмережах розповідаю про правду щодо подій на території України через спілкування з однолітками, пояснюю, що кожен гравець сервісу країни-ката платить за їх знущання проти нас самих. Мене дивує, що багато хто цього не усвідомлював. Моя суперсила виявляється в тому, щоб надихати та мобілізувати інших до активної підтримки не тільки наших воїнів, а й нашої країни.

Особисто для мене, бути українкою – це не лише гордість за свою націю, але і зобов'язання перед нею. Я усвідомлюю, що після війни наша країна повинна стати символом відродження, силою, яка покаже світові, як відновилась із попелу, надихне інших на перемогу над темрявою війни та ненавистю. Я готова продовжувати служити Україні й вірю, що разом ми подолаємо всі труднощі та побудуємо сильну та вільну країну для себе, для наших дітей та майбутніх поколінь.