Василівку дуже сильно бомбили. Мої батьки з невісткою та онуками весь час сиділи в підвалі. Одного разу батько піднявся на поверхню, аби подивитись, що коїться навкруги. У батька було хворе серце. Коли він був на вулиці, над ним пролетіли ракети. Він дуже злякався, і серце не витримало. Батько помер. 

Я тоді була у Запоріжжі. Довгий час намагалась прорватись, аби вивезти всіх рідних. Все ж таки вдалось дістатись маршруткою, але мене не довезли до самої Василівки. Довелось тринадцять кілометрів йти пішки. Мене підхопили  люди на машині та довезли до блок-посту. Звідти я дійшла до рідних, поховала батька та вивезла маму. Все це відбувалось під обстрілами. 

Зараз моя мама живе зі мною. Невістка з дітьми зараз за кордоном. Окупанти примушували її працювати на них. Тож вона з дітьми виїхала. 

Ми з мамою намагаємось триматись, віримо в ЗСУ. Сподіваюсь, що мама повернеться додому, хотілося б відновити її будинок.