Жителю Мар’їнки довелося пережити і обстріли, і травми своїх дітей. Зараз у місті тихо, але повного спокою немає. Люди досі бояться, що війна почнеться знову.

З 2014 року ми ховалися по підвалах, світла і води не було. Дотепер немає води. У Мар’їнці немає роботи, газу, стріляють.

Початком війни стали переживання та страх, коли стріляли. Коли стали менше стріляти, стало спокійно та тихо, я зрозумів, що все змінилося. А так боялися. Коли стріляли, тікаєш у хату ховатися, щоб не потрапила куля або уламком не поранило. Так і жили.

Ми чули, як вибухало, як кричали люди. Навіть мої діти були поранені. Довго з ними знаходився в лікарні. Лікарі зробили все, що в їхніх силах, допомогли дітям відновитися і пережити цю війну.

Мої діти були поранені

Зараз я радію, коли мої діти радіють, сміються, грають, коли тихо. Ми почали себе почувати вільно і дітей водити в садок і школу, ходити на роботу.

Але не можу сказати, що відчуваю себе в цілковитій безпеці, тому що в будь-який момент можуть початися обстріли. Тому намагаємося із сусідами і рідними підтримувати один одного, допомагати, не боятися.