У Дергачах були сильні вибухи. Я залишалась у місті з дітьми, не розуміла, що мені робити. Запасів продуктів у мене не було, я почала шукати, де продають. У місті була паніка, прилавки були пусті. 

Я довго не могла усвідомити, що відбувається. Тяжко було дивитись на те, як діти бояться під час обстрілів. У мене розривалось серце. 

Я з дітьми виїхала з міста. Друзі запропонували житло в Полтавській області. Я все облаштувала та живемо далі. Батьки виїхали згодом. Були в окупації декілька місяців. 

Я вірю у світле майбутнє для України. Дуже хочу, аби життя стало стабільнішим.