У рідному Соледарі почалися обстріли з першого дня війни. Я не знала, що робити, у мене була паніка. Я виїхала до того, як у місті почалася гуманітарна катастрофа, а моя мама та сестра залишались у скрутній ситуації. У них були запаси їжі, тому змогли протриматись до евакуації.

Найбільше мене шокувало, що все життя змінилось. На жаль, передбачити це неможливо.

У Черкасах, куди я виїхала, мені та моїй родині допомагали. Люди ставились із розумінням. Це було приємно. 

Моя мама та сестра посивіли за час війни. Аби зберегти моральний стан, я намагаюсь не дивитись новини. Зараз сподіваюсь лише на мир та спокійне майбутнє.