Я живу у Краматорську. У мене чоловік і двоє дітей: 15 і 7 років. Зараз немає можливості працювати. Ми нікуди не виїжджали. Нам нІкуди їхати і немає на це коштів.

У 2014 році я виїхала у Дніпро, там у мене була родичка. Тепер немає можливості до неї виїхати, а в невідомість з двома дітьми я не поїду.

24 лютого було дуже страшно. Ми чули вибухи. Діти дуже боялись. Можливо, навіть знадобиться психологічна допомога для молодшої дитини. Як тільки лунають вибухи, її трусить. 

У нас були проблеми з їжею, із засобами гігієни. Грошей бракує, відповідно і продуктів. Добре, що ми отримуємо гуманітарну допомогу. 

Газу у нас не було від початку опалювального сезону. Нещодавно ввімкнули. Світло вимикають надовго. Немає планових відключень, тому з цим усе невизначено. 

Страшно, коли не знаєш, що очікувати, куди влучить. Боязко навіть надвір виходити. Невідомо, коли це закінчиться і чи закінчиться взагалі. Ми розгублені, не знаємо, що нам далі робити. 

Думаю, що війна швидко не закінчиться. 

Я мрію про те, щоб війна завершилась. Думаю, зараз це мрія кожного українця.