Мені 24 роки, я проживаю в Миколаєві, є донька. Ми тут жили і живемо, не виїжджали. До війни краще було. Тепер чоловік втратив роботу – важко, звісно. Малі доходи у сім’ї. 

Рано-вранці ми прокинулися від вибуху. Не зрозуміли, що відбувається. Вже, звісно, не спали і потім побачили в новинах, що почалася війна. Стало дуже страшно.

З самого початку ми не знали, де брати допомогу. В сім’ї у нас тільки чоловік працював у підприємця, і одразу лишився роботи. Питання стало: де що брати, звідки, як? Спочатку важко було, а потім почали отримувати гуманітарну допомогу. І на даний момент отримую на дитину. Останнім часом також важко, бо почали урізати допомогу.

Шокували постійні вибухи. Дитина лякається. Це все шокує і по цей день. Все шокує, що відбувається.

В плані морального стану то все жахливо, всі нервові стали, переживають. Поки ми спілкуємося з усіма родичами. Так що, слава Богу. Напевно,  ми стаємо сильніші з цими подіями. Важко, але що робити, коли вже так трапилося.

Надіюсь що все буде добре: те, що зруйнували, відбудуємо і будемо старатися жити так, як раніше. Саме головне - щоб наше майбутнє було мирне. Щоб наші діти росли і не бачили цього всього.