Мені 44 роки. У мене є чоловік і дві доньки.

У ніч з 23 на 24 лютого я майже не спала: мала погане передчуття. Тільки під ранок задрімала – зателефонував брат. Майже одночасно з його дзвінком пролунали вибухи.

Моя старша дитина була в Бучі. На щастя, їй вдалося виїхати, хоча дорога видалася нелегкою.

Чоловік пішов захищати Україну, а я залишилася з меншою дитиною вдома.

Я три місяці займалася волонтерською діяльністю. Потім виїжджала на захід України, бо дитина перестала спати через сигнали повітряної тривоги. Ми з нею виїхали в гори. Знайшли хатинку, в якій ніхто не жив: прибрали, нарубали дров, прожили в ній три місяці.

Я вірю в ЗСУ і в їхню Перемогу. Своє майбутнє бачу лише в Україні, відновленій і квітучій.