Хохол Софія, 11 клас, Орв'яницький ліцей Дубровицької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Білоус Світлана Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Моя країна пронизана ранами… З кожним днем війни їх стає більше, вони майже в кожній українській родині, стають глибшими, нестерпними. Чи могла б я подумати, що відчую... війну. Українці прагнули до щасливого та мирного життя. Планували своє майбутнє, бажали покращити власне життя і життя своїх близьких. 24 лютого 2022 року, я була восьмикласницею, яка мала надію на світле майбутнє. Боялася отримати низьку оцінку з улюбленого предмета, проживала свої безтурботні роки з друзями. Але, прокинувшись рано-ранесенько,  мама мені сказала, що почалась війна ...

ВІЙНА?.. Які думки  охопили мене в цей момент? Страх, злість, хвилювання? Звісно, моя уява вимальовувала жахливі картини, які могли статися, почувши одне слово з п'яти літер…війна.

Панікуючи, я почала хутко збиратися, щоб якнайшвидше скласти речі, які можуть поміститись у валізу. Увечері моя сім’я поїхала до бабусі для власної безпеки. Це все було, як страшний сон, у якому головна  мета - вижити. Щовечора ми йшли до дитячого садка, тому що у цій будівлі знаходиться підвал, де люди можуть переночувати, щоб бути впевненими,  все буде добре. Щоденно їздила воєнна техніка до кордону з білорусю для оборони нашої місцевості. І так продовжувалось тиждень і декілька днів. Згодом, ми повернулися додому, тому що  не могли б прожити так: постійно ховаючись. Без доступу до інтернету та зв'язку, я не знала про події, які відбуваються у нашій країні. Тому, приїхавши додому, отримала доступ до соціальних мереж.

З'ясувала, що захоплені території Київщини… я була шокована. Та наші військові, ціною власного життя, звільнили ці землі. Я бачила сотні трагічних історій кожної  родини, втрачені життя.

А чим я можу допомогти, що я можу зробити для НАС,  для моєї країни? Я – восьмикласниця, який мій внесок у перемогу? Мій вибір - долучитися до волонтерського осередку, який розпочав діяти в нашій рідній школі. Наш волонтерський рух  об’єднав  молодь, яка усвідомила  важливість підтримки суспільства в складні часи. Жителі найближчих сіл, проходять плести маскувальні сітки для наших воїнів, які намагаються втримати та відбити ворога.

За три роки війни, ми сплели понад триста сіток. Було дуже важко, часто ми не мали хорошої тканини й  з'єднували маленькі відрізки, щоб утворити одну довгу стрічку, якою можна заплести сітку.

Сьогодні наш волонтерський осередок є одним із кращих у районі, проводиться збір коштів для придбання сіток й тканини, майже щотижня ми відправляємо на лінію фронту маскувальні сітки. Також робимо окопні свічки, щоб зимою нашим захисникам було трішки тепліше. Сьогодні, я - одинадцятикласниця, яка продовжує плести маскувальні сітки,  волонтерити  в школі Open World та підтримувати свою неньку Україну. Моя відповідь цій війні – ніколи не опускати руки, роботи все можливе і, навіть, неможливе, щоб наблизити нашу перемогу.

Війна об'єднала людей, наш народ став ще сильнішим та витривалішим. Разом ми сила! Разом до перемоги!