Обстріли в Оріхові були сильними. Місто бомбили постійно. Я сиділа в підвалі, жила одна. Зі мною була моя кішка. Магазини й аптеки не працювали. 

Це був жах, я не думала, що доживу до такого. Мене шокувало, що гинуть невинні люди. 

У моєму будинку часто були пожежі через обстріли. Світла, води і газу не було. Залишатися в Оріхові було неможливо. Я виїхала до дочки в Запоріжжя. Моя квартира розбита. Рідного міста більше немає. Я часто зустрічаюся зі своїми сусідами, які теж переїхали в Запоріжжя. Це допомагає морально вистояти. Я жива, і це головне. У мене є дах над головою, діти поруч. Я намагаюся не скаржитися на життя. Дуже хочу повернутися, але Оріхова більше немає. Про майбутнє я не думаю. Зараз чекаю тільки миру.