З перших днів військової агресії чоловік втратив роботу та дохід, мене вагітну на 2 місяці відправили на дистанційну роботу. Ми жили на Салтівці, потім мені зі старшою донькою Євою довелося виїхати до більш безпечного міста. Народила доньку 07.10.2022р. в Харкові, в той день був артобстріл нашого міста. Мені зробили КР, я знаходилася в післяопераційній, коли почалися прильоти по центру міста, дитину винесли до підвалу, а мене в коридор викотили, підійматися мені було заборонено і я дивилась, як штукатурка сипалась від бабахів. Було страшно як гули сирени, я вже попрощалася з чоловіком, попросила берегти дівчат - це просто жах. Моя маленька донька перші два дні життя провела в підвальному укритті пологового будинку.

Біда з чоловіком сталася 28.01.2023 року - обширний інфаркт та операція. О 10 годині ранку в чоловіка сильно защімило в грудях, він стогнав від болю, я викликала швидку, і коли лікар спитав дозвіл на хірургічне втручання, я злякалася та дозволила. Поїхати з ним не могла, бо в нас діти 11 років та 3 місячна на той час. Чоловік отримав 2 групу інвалідності.

Ніколи не забудемо перші часи війни: прокинутися від артобстрілу та не розуміти як це можливо?!

Ми залишилися без доходу, з немовлям на руках та чоловіком-інвалідом, що потребує неймовірно дорогих ліків.