Я живу з дитиною, зараз їй три роки. Поруч батьки, сестра із чоловіком. Ми всі мешкаємо в одному селищі. До війни було звичайне життя. Ми працювали, їздили до санаторіїв відпочивати. Зараз, звісно, уже ні, сидимо вдома.

По людях, за обстановкою ми зрозуміли, що щось змінилося. Нас бомбили. Ми сиділи вдома, виїхати було неможливо, усе заблокували. Усе змінилося, раніше було простіше, зараз, звісно, важко.

Ми отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Безумовно, вона відіграла хорошу роль, бо на той час було важко, у магазинах майже не було продуктів, усюди черги. ЮНІСЕФ допомогли нашій школі. Кожен намагався підтримати нас у скрутну хвилину.

Усі хочуть забути про війну й жити в мирі, не згадувати, як стріляли й бомбили. Мріємо лише про мир у всьому світі.