До 2014 року жила нормально, працювала. Тепер я на пенсії. У мене є двоє діток, онуки. Після того як почалася війна, уже правнуки народилися.

Коли почалася війна, я поламала стегно й ліву руку. Усіх із Волновахи направляли до лікарні в Донецьк. О 5 годині ранку в лікарні почалася метушня. Я побачила, що в коридорі нікого немає, лише одна медсестра Люда. Відчинилися двері, і до нас у палату поклали поранених хлопчиків, один із них був 1995 року народження. У одного вибило око, а у другого відірвало палець. У коридорі ходили військові. Так у нашому житті виникла війна.

Саме наша хата за ці роки не постраждала. Але багато будинків у Новотроїцькому були дуже пошкоджені. Дуже хотілося забути всю війну й жити так, як жили раніше. Чоловік хворіє, дуже хочеться, щоб він пожив довше. Мрію, щоб онуки та правнуки були щасливими, щоб не було війни.

У Новотроїцькому багато будинків були дуже пошкоджені