До війни я проживала в місті Покровську, а до 2014 року – у Донецьку. Після початку війни в 2014 році ми приїхали в Покровськ. Тут придбали собі квартиру і спокійно проживали. Я працювала у відділі освіти, в бухгалтерії, а син навчався у школі.

У перший день війни ми були вдома, а чоловік був в Маріуполі. Він працює в поліції, і раніше він говорив, що може бути війна, але я думала, що все буде гаразд.

Нам знову прийшлося переїжджати, тому що у нас в мікрорайоні був обстріл. 

Ми дуже злякалися, і після цього вирішили, що потрібно виїжджати, де спокійніше. Зараз ми виїхали до міста Кривий Ріг. Чоловік залишився у Покровську, а ми тут, і ми не вдома. Переживаємо за рідних, за житло.

Переїхали ми в травні. До того моменту нам було дуже важко: в аптеках не було необхідних ліків, а моїй мамі потрібні ліки. Продукти всі були, але дорожче, ніж у Кривому Розі. Також були постійні проблеми з водою. Газу також не було в області.

Ми переїхали, а батьки залишилася. У них немає газу, води, їм складно зараз жити і з цим справлятися.

Нас вивіз чоловік. Йому на роботі сказали, що він може взяти пару вихідних і вивезти сім’ю. Він нас машиною вивіз до своїх родичів. Ми живемо у них в квартирі. На щастя, у нас не було проблеми, де жити.

Ми дуже сподіваємося, що весною або влітку все закінчиться. Дуже хочеться нашої перемоги. Хотілося б влітку, щоб було все добре, щоб ми були вдома і могли спокійно жити без цих нервів, обстрілів і всього іншого.