Я пенсіонерка, вже вдова. У 2017 році перенесла інфаркт, операцію на серці, хворі на щитовидку та печінку.

Під час обстрілів до мене у двір прилітало, вибило вікна, підняло дах, постраждали й інші будівлі. Я часто лежу у лікарні, здоров'я підірвалось, а зараз одна залишилася.

Коли почалися воєнні дії, ми не вірили, не чекали на це. Коли все летіло, ми стояли та дивилися. Вбило нашу корову. Я дуже переживала через це і в мене згодом стався інфаркт.

Ми розуміли: щось насувається, але не думали, що все буде настільки серйозно.

Два місяці я взагалі не виходила з підвалу, там їла і вмивалася. Стрес був страшний. Корову вбило 2014 року, а 2017 року побило сарай, загинули качки, рознесло сіно. Це лихо не пройшло стороною.

Ми не можемо потрапити навіть на цвинтар, чоловіка поховали в іншому місці.

Чоловік отримував гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова, Червоного Хреста, допомагали самаритяни. Але здебільшого продуктові набори ми отримували від Фонду.

Звісно, ​​війна змінила наше життя. Я ходжу скрізь сама. Добре, що я ще стою на ногах. Мрію, щоби все закінчилося, лягати спати і не думати, що треба буде кудись бігти і десь ховатися. Хочемо, щоб настав мир, і Україна процвітала, щоб ми жили і не тужили, як було раніше.