Годзь Владислава, учениця 10 класу ОЗО "Першотравневий ліцей" Визирської сільської ради Одеського району Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кириченко Наталія Миколаївна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

«Незламний народе, незламної країни…», - це звернення пролунало разом із сиренами і вибухами… Стосувалось воно мого народу – українців! У перші ж дні війни українці продемонстрували згуртованість, яка вразила увесь світ. Наш супротив був такої сили, що переконав прогресивне людство в тому, що Україна – самобутня держава із тисячолітньою історією, культурою, традиціями, а не чийсь спадок!

Що ми маємо право жити так, як вважаємо за потрібне! Тому мій народ став на захист держави і продовжує  боротьбу за життя, свою ідентичність, волю і право бути самостійними!

Спартанці казали : «Або зі щитом, або на щиті». Вони не могли скоритися і зрадити свої цінності, вважали смерть кращою за неволю. Українці такі ж. Ці слова яскраво описують  наших Героїв, які віддають найцінніше, що мають, власне життя, заради того, аби існувала держава. Ми не можемо звикнути до важких звісток, які приходять до нас із фронту. З цим не можна змиритися.

Для мене час, який відбиває  метроном під час хвилини мовчання, зупиняється. Кожен його удар сповнений невимовними скорботою і гордістю водночас. Жалем за тими, хто назавжди залишився на полі бою. Гордістю за тих, хто продовжує давати відсіч ворогу, виборювати нашу незалежність. Гордістю за наш народ і Україну!

Тарас Шевченко писав: «Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько!». І недарма. Століттями український народ виборював право на існування, творячи історію, що тягнеться впродовж століть. Українців винищували, а ми досі є! Нація, яку не можна скорити і знищити! 

Ми є «народ, якого Правди сила, ніким звойована ще не була…» Так писав Павло Тичина у роки Другої світової війни. Ці слова сьогодні актуальні, як ніколи! 

Бо ми, українці, знаємо, за що боремось. Наш бій за свободу, незалежність, щасливе майбутнє без рабства. Ми боремось за Україну! Уже так повелося: коли зазіхають на українське, ми ні за що не віддамо своє, захищатимемо право бути собою ціною власного життя!

Сьогодні ми продовжуємо справу наших предків-козаків, найкращих воїнів-захисників. Тепер, у ХХІ столітті, маємо сучасних героїв – ще вчора звичайних людей: хліборобів, лікарів, учителів… Сьогодні вони стали титанами, які тримають на  своїх плечах цілу державу.

Багато з них вже  ніколи не ступлять на поріг рідної хати, не обіймуть родину, не побачать заради чого віддали своє життя.  І ще так багато «не». Але я вірю, що їхня жертовність не буде марною! Ми обов’язково переможемо. Бо маємо величезну любов до своєї землі!  У цьому наша суперсила! Я - донька свого народу. Я – українка, сильна і незламна! Я пишаюсь тим, що є частиною могутньої нації!