Я народилася в Охтирському районі, зараз проживаю в місті Охтирка.

24 лютого мені спочатку зателефонувала мама і сказала, що їй друзі повідомили про обстріл Великої Писарівки, потім я зайшла в шкільний чат і побачила повідомлення. Спочатку не зрозуміла, потім зателефонувала до знайомої - вона мені сказала, що розпочалася війна.

У перший день війни я була ще в місті. У дитині було запалились аденоїди - потрібні були крапельки в ніс. То я закупила в перший день, а тоді їздили в інші населені пункти, нам волонтери допомагали медикаментами.

Ховати друзів і знайомих, які загинули на війні, і родичів - це найстрашніше і найтяжче, а все інше можна пережити.

Доводилося і нам ховатися від обстрілів. Ми на власні очі бачили техніку, яка йшла у нас під будинком, літаки прилітали, бомбили. Це ми також пережили, ховалися в підвалах. У батьків свій будинок - там ховалися. Біля нашого населеного пункту людей росіяни розстріляли.

Сподіваємося що скоро наші хлопці, наші українські захисники, переможуть. Ми тільки на них надіємося. Вони - наше все. Ми допомагаємо їм, чим можемо, тому що вони - наш захист. Сподіваємося, що в наступному році все закінчиться, всі наші хлопці будуть живі й здорові, і буде тільки наша Перемога.