Каракаш Марія, 9 клас, ВСП «Науковий ліцей міжнародних відносин ІІ - ІІІ ступенів» Університету митної справи та фінансів (м.Дніпро)

Вчитель, що надихнув на написання есе - Подворчан Алла Зеновіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни… Якби мені хтось сказав у 2022 році, що ця війна буде йти так довго, я б ніколи в це не повірила. Зі сміхом згадую «2-3 тижні» Арестовича. Тепер це наш національний мем. Але ж 1000 днів…1000 днів вибухів. 1000 днів жахливих новин з усієї України. 1000 днів віри і надії в нашу перемогу.

Ця війна навчила цінувати кожну хвилину нашого життя, використовувати кожну можливість, бо цієї можливості може вже не бути, або тебе завтра вже може не бути…

Скільки разів за ці 1000 днів вам доводилося питати «Як ти?», «Ну як ви там?» Ці питання вже настільки стали буденними для нас. Уже як ритуал. Кожного дня пишемо моєму дядькові-військовому: «Як ти?» І отримуємо у відповідь «+» або «Норм». Ми почали звикати до війни, до вибухів. І це страшно. Адже так не має бути. Іноді я заздрю своїй молодшій сестрі, коли вона лякається від звуків вибухів. Бо я реагую на них надто спокійно. І це насторожує.

Нещодавно мої мама і сестра потрапили під атаку «шахедів» на україно-румунському кордоні. Я спитала: «Мам, як ви?» І почула спокійну відповідь: «Та норм»

Але насправді весь потік емоцій від пережитих подій я відчула, коли мої дівчата вже були вдома. Мама розповідала, яка вона була спокійна в момент прильоту. І тільки після того, як побачила масштаб руйнувань, тільки тоді вона збагнула, що боятися було чого, що насправді цей день був другим днем їхнього народження.

Сотні років боротьби за свободу, сотні років знущань над українським народом і українською мовою, тисячі жертв, принесених за нашу з вами незалежність. І знову війна…

Я часто думаю над тим, чому нашому народові доводиться постійно виборювати право на вільне життя, право жити на своїй землі, право жити так, як хочеться нам, українцям? Мабуть, тому що більшість українців – це сильні люди, обрані Богом для того, щоб вчити світ захищати своє. Так, наш народ готовий з голими руками йти проти ворога. Наші воїни творять дива, жертвуючи собою заради нас. І так, нам самим треба ще довго вчитися бути терпимими, вчитися жити без корупції (а я впевнена, що це спадок від «совка»), вчитися дотримуватися законів, вчитися поважати свою Батьківщину, свою мову і один одного.

А найголовніше – нам треба розуміти, що захист нашої Батьківщини – це обов’язок кожного, незалежно від статі, походження і релігійної  приналежності.

Я вірю усім серцем, що скоро Україна отримає таку довгоочікувану перемогу. Я впевнена, що ті, хто тікав на початку війни, будуть повертатися додому, бо найкращого місця на землі, ніж рідний дім, не існує. Я знаю, що наша країна буде однією з найуспішніших країн Європи і світу. І молю Бога, щоб нам не довелося чекати ще 1000 днів.