Мені на даний час 75 років, я дуже погано чую. До війни жила в Мирнограді Донецької області. Стільки років проживали поряд з тими «ДНР», «ЛНР»! Я дуже люблю Україну. Але почалася евакуація, люди за день по декілька тисяч покидали місто, в тому числі і я.
Це був квітень. Коли перші снаряди полетіли, ми й поїхали з першою евакуацією. Старша дочка з онучкою з 2014 року поїхали, а я з меншою через вісім років виїхала. Дорогу перенесла нормально. Людей, щоб дуже багато, то не було - якось все спокійно. Була безплатна евакуація: нас посадили, і ми поїхали. Нам все роздавали: в потягу давали і воду, і їжу. Аптечка в мене своя. Ми всі разом з родиною приїхали до внучки з чоловіком. У нас кішечка Єва - ми її забрали з собою, вона спокійно їхала. Ми її завернули в ковдру, і вона всю дорогу лежала.
Зараз я тільки плачу, і все. Дуже хотіла би повернутися додому. Мені 75, я хочу до своїх могилок. Хочу там померти, більш нічого не хочу.
Я перестала спілкуватися з племінницею з Ростовської області. Ще в 2014 році я їм сказала, що ми перестали бути братами, а з 2022 року вони перестали бути людьми. Хочу, щоб війна закінчилася прямо зараз, щоб наші синочки повернулися додому. Молю Господа, щоб наші солдатики повернулися живі.