Грабовська Олександра, 11 клас, Науковий ліцей "Політ" при Обласному коледжі "Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія імені А. С. Макаренка" Полтавської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Савченко Тетяна Олексіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Наразі ми всі знаємо, що війна не лише забирає життя, але й, буває, притуплює, убиваючи поступово, людяність, тоді як мир залишається єдиною надією на відродження кожного. Який шлях подолала моя гуманність і чи зазнала вона втрат, чи зміцніла? Найперше, проросла моя віра в краще. Під час війни саме вона допомагає людям зберігати надію на перемогу та мир, що зміцнює моральний дух і підтримує тих, хто бореться або переживає втрати.

Крім того, вона сприяє єдності суспільства, не дозволяючи хаосу та відчаю зруйнувати спільні зусилля на шляху до перемоги й відновлення країни.

Як приклад, хочу згадати Климка з однойменного твору Григора Тютюнника. Хлопчик наполегливо простував до своєї мети, не задумуючись про власну самопожертву. На своєму шляху він зустрічав чудових людей, таких як учителька Наталія Миколаївна з донькою Олею, тітка Марина, швець і навіть дід "Бочонок". Вони стали для Климка променем світла в скрутну хвилину, натхненням, спонукаючи його йти далі, коли він вже не відчував ніг.

Віра у світле та чисте ніколи не дозволить зупинитися.

По-друге, внесок кожного важливий, адже навіть найменші зусилля пересічної людини складаються у велику силу, що допомагає наблизити перемогу. Будь-хто не здатний тримати зброю, але кожен може вислухати, підтримати й діяти під силу у спільній справі. Цього літа я була активним волонтером, і мене часто можна було побачити за плетінням "кікімор". Разом із друзями ми також допомагали в УMCA з організацією різноманітних заходів. Можливо, це суттєво нічого не змінило, але я знаю, що кожна "кікімора" чи захід є частиною великої мети — допомогти тим, хто бореться за наше майбутнє.

Будь-яка допомога важлива, і не варто вимірювати допомогу фізичними параметрами, адже саме будь-що велике постає з малого.

Отже, ми самі творимо своє майбутнє та пишемо власну історію. Головне — не зупинятися на досягнутому й вірити у світле завтра, бо кожен із нас, наділений надією, має трудні дні у своєму житті, монотонні, виснажливі, проте наповнені діями. І я, на щастя, не виняток.