Я пенсіонерка. Мені 61 рік, є чоловік, син, невістка і двоє онуків, 15 і 10 років. Всі проживаємо в місті Дружківка. Ми нікуди не виїжджали.

Перший день війни був страшний, дуже було тривожно, велика паніка була. Ми прокинулися від ракетних вибухів, а треба було на вісім йти на роботу. Я працювала в школі комірником. Ми зібралися всі в школі, а діти були вдома. На роботі нам сказали, що почалася війна.

У нас нестачі чогось немає: нам дають гуманітарну допомогу, продуктову. Ми пенсіонери - отримуємо пенсію, син працює.

Дуже шкода людей цивільних, які постраждали, дітей, військових. Дуже багато пошкоджено будівель, людям ніде жити. Дуже часто у нас обстріли, дуже часто прилітають ракети - це дуже жахливо.

Нас війна об’єднала. Більше почали цінувати кожну хвилину спілкування з сім’єю, коли внуки до нас приходять. 

Дуже-дуже хочеться миру! Я собі уявляю голубе небо і радісні обличчя людей.