У мене є чоловік і син, улюблена робота. До початку війни у нас все було чудово, я навіть не могла подумати, що буде відбуватися щось подібне. Найчастіше мені пригадується спокій і впевненість у завтрашньому дні, які у нас були до 2014 року.

Я 15 років пропрацювала в травматологічному відділенні лікарні, але в 2007 році його закрили. Можливо, ця робота і загартувала мій характер, потрібно було бути жорсткою і зібраною. Тому військові події не стали для мене чимось сильно лякаючим. Не можу сказати, що я сильно боялася. Коли нас бомбили, здавалося, що я все контролюю, знаю, де знаходяться батьки, чоловік і дитина. Чомусь була впевнена, що все буде добре.

За характером я боєць, але все ж, виникали думки, що потрібно кудись виїхати. Синові тоді було п'ятнадцять років, і він сказав, що якщо ми поїдемо, то, напевно, вже не повернемося ніколи. І попросив, щоб ми не їхали. Так ми залишилися.

Ми провели 42 дні в бомбосховищі без світла, газу, води та опалення. Син ходив разом зі мною на роботу, допомагав. Зараз він навчається на шостому курсі в Харківському автодорожньому університеті.

Ми провели 42 дні в бомбосховищі без світла, газу, води та опалення

До війни він хотів бути лікарем, але після того, як йому довелося ходити зі мною на роботу, виникали сумніви, все ж, вирішив не вступати до медичного університету.

У 2015 році мені не платили зарплату, тільки в грудні я отримала гроші за весь рік. Ми жили за рахунок пенсії батьків і зарплати чоловіка. Тому, коли давали гуманітарну допомогу, вона дуже виручила нашу сім'ю.

Наше селище почали бомбити приблизно 26 січня 2015 року.

Снаряд влучив у будинок, засипало дівчинку. Я подзвонила своєму лікарю, а він сказав, що біля їхнього будинку вибухнув снаряд, і він тільки витягнув з-під руїн свою дружину: «якщо з нею все добре, то я приїду». Все було нормально, і він прибіг на роботу.

Якраз привезли дівчинку. Вона була вся покрита штукатуркою, було неможливо зрозуміти: це дитина або старенька бабуся. Дівчинка була того ж року народження, що і мій син. Цей момент був для мене найстрашніший. У неї виявився перелом стегна і черепно-мозкова травма. Ми всіма силами намагалися їй допомогти, і наші спроби увінчалися успіхом. Дівчинка жива і здорова, з нею все добре. Її вивезли спочатку в Бахмут, а потім до Харкова.