Буч Ірина, 15 років, учениця 10-В класу, СШ №98, м.Київ

Вчителька, яка надихнула на написання - Понько Інна Олександрівна

Конкурс есе «Війна в долі моєї родини»

- Мамо, це грім?

- Так, доню, все добре, спи далі.

 Гуркіт дверей та шум вибухів переривають нескінченні дзвінки від знайомих: “Прокидайтесь! Почалася війна.” В цей день мій світ, як і мільйонів українців, зруйнувався, всі принципи та моральні норми похитнулися. Я відчула страх та тривожність, що зростали з кожною секундою. Моя родина прийняла рішення виїхати з Києва.

Дорога. Довга дорога до “безпеки”, що ми сподівались віднайти на дачі, біля Бородянки.

 “Це танк? Це дійсно танк? Подивіться! Він збив світлофор!” Це вже не має значення. Нічого не має значення. Почалася війна.

Затори. Гучний вибух і… раптова тиша. Паніка. Машини починають їхати з небаченою швидкістю. Лише потім ми дізналися, що це російські літаки атакували Гостомельський аеропорт.

Так почалися найстрашніші 10 днів в моєму житті. Сусідні Макарів і Бородянку окупували на наступний день. Почалися жорстокі бої.

Російські літаки пролітали кожну годину, шукали людей, в ці місця прилітали бомби. Вони залищили нас без електроенергії та тепла, вони відірвали нас від навколишнього світу.

1 березня. День народження мами. Святковий торт замінили останні залишки їжі – “святкові” вареники.  А замість ігр та активностей підрахунок різниці в часі між спалахом та вибухом. “5 секунд. Достатньо далеко.”

На 10-ий день прийшли наші військові з проханням екстренної евакуації.

Нам пощастило, ми виїхали. Наш будинок постраждав від взривної хвилі на наступний день.

Ці 8 місяців змінили нас всіх. Ми втратили все що мали, раптово, всі проблеми та сподівання втратили сенс. Проте, цей день пробудив почуття неймовірної згуртованості та патріотизму. Я відчула гордість за моїх співвітчизників, гордість за свою Батьківщину. Всі почуття загострилися: я ніколи не ненавиділа так сильно, ніколи не відчувала таку любов до життя.

Ця війна змінила моє бачення світу. 24-го лютого я очікувала протестів по всій території росії. Проте, цього не сталося. Я досі не можу повірити, як мільйони людей можуть ігнорувати, підтримувати, або навіть брати участь в геноциді “братського” народу. Війна відкрила мені очі на неймовірну кількість егоїзму, жорстокості та безграмотності, що існують в світі. Проте, вона також дала мені побачити, що добро переважує зло, необхідно просто звернути на нього увагу. Мільйони українців відкрили свої будинки, та найголовніше - серця незнайомцям з різних куточків України. Люди з різних країн простягли нам руку допомоги. Будучи в Польщі, я відчула на собі рівень підтримки, на який не могла й сподіватися. Війна зблизила Україну з справжніми друзями та показала істинних ворогів.

З початком повномасштабної війни, волонтерська робота стала моїм спасінням. Допомагаючи діткам, які внаслідок війни втратили доступ до освіти, я також допомагала собі.

Я відчула, що роблю внесок в перемогу своєї країни. Це стало моїм фронтом, першою сходинкою до миру.

Мир… Ці 3 літери стали найзаповітнішою мрією всіх українців. Для мене мир насамперед про повернення додому всіх захисників, біженців та переселенців. Це про відчуття безпеки на рідній землі. Мир - це про припинення сліз та страждань; про возвеличення живих і вшанування полеглих. Це про мир з собою: про зникнення постійного страху за своє життя та за своїх близьких, припинення відчуття провини за свою безпеку. Мир - це про справедливість. Мир - це про Україну.