Ми народили й виховали дітей, пережили багато негараздів, але війна нас мало не розлучила.

Ми разом уже 64 роки. Але війна та злидні не дають можливості спокійно провести старість.

Один зі снарядів упав прямо біля будинку. Бабахнуло сильно. Я зі спальні кличу Катерину, а вона не відповідає. Думаю, ну все, немає її вже. Ми дуже боїмося залишитися одне без одного. Налякані обстрілами сусіди майже всі роз'їхалися. Як жити в будинку, зруйнованому обстрілами, ми не знаємо.

Гуркоту снарядів ми не боїмося – ми їх просто не чуємо. Найбільше дошкуляють злидні.

Самі обслужити себе не можемо, а на мізерну пенсію не прожити, допомагають діти та благодійники.