Мені 57 років. Я був вдома, у Павлівці, коли все почалося. А потім ми вісім місяців сиділи в окупації у Снігурівці. У нас мости підірвали, і не було як виїхати.

Діти і жінка поїхали, тож мені всього на одного хватало. Мені не потрібні були їхні окупантські подачки, хватило всього.

Погано, що ми з сім’єю не разом були. Всі переживали, шукали зв'язок, лазили по городам, щоб подзвонить.

Найприємніше було, коли прийшли наші солдати.

Стараюсь забути це все, подивитися якийсь канал, тоді проходить відчуття тривоги.

Не хочу загадувати, хочу, щоб війна скінчилась бистріше.

Можливо, у майбутньому буде краще, як будуть нові закони. Головне - цю гадость вигнати звідси.