Паяльникова Варвара, 9 клас, Бахмацький ліцей №1

Вчитель, що надихнув на написання — Матісько Наталія Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого…Війна… Усього п’ять літер, жахливих і в той же час беззбройних літер, що в один момент переформатували моє життя, змінили звички, уподобання, погляди на деякі буденні речі, навчили жити в умовах стресу. Ці п’ять жахливих літер не дають мені зранку спокійно випити чаю , не пускають на вулицю тоді, коли хочу Я, а не тоді, коли немає сирен повітряної тривоги. Ці п’ять літер засіли в моїй голові від світанку того жахливого дня, й щораз, коли беру телефон, пальці мимоволі тицяють в новинний телеграм-канал, а думки , випереджаючи одна одну, снують і плутаються в повідомленнях. Повідомлення ж ті зазвичай короткі, лаконічні, гіркі й щемливі до такого болю, що хочеться кричати на весь світ, але бракне голосу, або теплі, коли читаю, що ЗСУ пішли в контрнаступ чи знищили стільки-то ворога, ворожої техніки (чим там заїдав думки герой М. Коцюбинського? Сливою? А мені ворожі смерті хочеться заїсти смачним величезним хот-догом, який продається на автозаправних станціях). 365 днів. Перший рік війни…

Ловлю себе на думці, що радію смертям. Жах?

Я, дев'ятикласниця, що мала би закохуватися, мріяти, будувати плани на майбутнє, радію смертям ворога.

Так, стоп! Тут ключове слово «ворога», який приперся руйнувати мій дім, мою рідну Україну, моє завтра. Тепер ці п’ять страшних, кривавих літер повернули мою свідомість, єхидно насміхаються над моїми страхами. Але тих страхів, власне, й нема. Є ненависть, бо в когось ці п’ять літер забрали тата, коханого, сина чи брата, маму, сестру, доньку, дружину. А їм цього мало, тому забирають дім, школу, садочок, лікарню, навіть зоопарк ( цікаво, що хоч із зоопарком робитимуть?). Вони хочуть багато стогону, плачу, переляканих очей, дитячого крику, горя й болю. 730 днів. Два роки війни…

Але зась вам! Ми- українці, горда нескорена нація, що ніколи ні перед яким ворогом не схиляла голови, не ставала на коліна. Ми світлі, й несемо світло!

Ми сильні, й передаємо цю силу світові як меседж до гуртування проти орди, темної, вульгарної, захмелілої чи то від злочинів, чи то від алкоголю, яким запиває свої поразки.

Ми тепер згуртовані настільки, що можемо за добу купити супутника для наших бойових «котиків», які тримають нам землю й небо, або ж десятків зо два дронів чи з десяток пікапів. І в тому є частинка кожного з нас. Ми печемо бендерики, пиріжки, шиємо шопери, донатимо, плетемо сітки, робимо окопні свічки, проводимо благодійні ярмарки. І в тому є ми. Скоро буде 1000 днів війни…уже третій рік, як…

Це наша війна і моя також. Війна за мій шлях!

Слово – це всього лише розстановка букв у певному порядку, якому надано лексичного значення. Цікаво, чи можна переставити якось інакше ці п’ять зловісних літер, що накоїли стільки біди? Овва! З іменника «війна» можна утворити наказове дієслово «навій». Оце вже значно краще! Тепер я наказую вищому розуму: навій на ворогів моєї Батьківщини таку ману, щоб вони загубилися в українському чорноземі, розчинилися в ревучому Дніпрі, щоб проросли соняшником, щоб стали попелом на українських руїнах. Навій незнищенність і могутність на наших захисників, дай їм сто життів, аби вони не поверталися в рідний дім на щиті, сто сонць, аби дорога їхня була завжди освітленою, сто сил, щоб ніякий ординець не зміг їх здолати.

На годиннику десята тридцять. Пора збиратися до школи. Навчаємося у дві зміни із перервами на повітряні тривоги. Війна.