Касян Анастасія Миколаївна, 16 років, учениця 10 класу Київського фахового коледжу прикладних наук

Вчителька, що надихнула на написання - Бондар Юлія Володимирівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

24 лютого 2022 року, близько 5-ої ранку… Бровари... Чути перші вибухи…

Я прокинулася від гучних звуків і подумала, що хтось вирішив погратися з петардами. Намагалася заснути, але як тільки впадала в сон, знову гриміли вибухи. У будинку стало чутно, що батьки теж прокинулися. Почалася метушня, дзвінки знайомим, грюкання дверима… Піднімаюся з ліжка і бачу – скрізь увімкнене світло, це насторожує і хвилює…

Не розуміючи, що відбувається, намагаюся знайти хоч якусь інформацію в інтернеті, але там тиша. Пишу друзям. Дехто спить, хтось так само наляканий, як і я, сидить і намагається зрозуміти що відбувається, а деякі, як виявилося потім, уже перебувають в дорозі, яка поки не має остаточного пункту призначення.

Близько 7-ї ранку стається вибух зовсім близько. Цей випадок стрімко вирішує подальшу долю моєї родини. Сила вибуху така, що здригається увесь будинок. Тато терміново приймає рішення їхати в село, яке розташоване в 15 км від міста. Тоді ми навіть не уявляємо, як будемо шкодувати про це рішення, скільки ще разів повернемося в ту мить, коли воно здалося нам логічним і виваженим.

Цілу добу я не могла усвідомити, що почалась війна. Мозок не міг прийняти інформацію, що в 21 столітті таке взагалі можливо. Чим більше я про це думала, тим більше відчувала себе героїнею якоїсь сюрреалістичної картини, де марення, божевілля, підлість і хаос сплітається воєдино. Остаточне усвідомлення прийшло, коли говорила по телефону з моїми рідненькими Дідусем і Бабусею, які мешкають в Сумській області. У теплу і щиру розмову нагло вповзали звуки вибухів. Саме тоді я зрозуміла, що відбувається щось занадто серйозне.

Другу ніч війни я не забуду ніколи. У селі збирається вся наша родина. Ми до останнього намагаємося не спати, адже не розуміємо що чекає на нас за хвилину. Ніби туристи, що ось-ось вирушатимуть у подорож, як солдати, що в повній амуніції чекають наказів командира, - сидить уся моя рідня напоготові в будь-який момент бігти до льоху. Зрештою сон мене долає, я засинаю в теплій зимовій куртці та валянках бабусі, які мені замалі. Як не дивно, це не викликає дискомфорту. Страх перемагає…

Наступні кілька днів стають для нас одним довжелезним днем, у якому немає нічого, окрім вибухів і пострілів, а ще стукоту власних сердець. На околицях нашого села ідуть запеклі бої з ворогом, щодня ці страшні звуки стають ближче і ближче. Сумно визнавати, адже з часом ми звикаємо до цього. Страх перетворюється на лють, а лють дає сили жити далі. Льох стає нашим постійним прихистком, а тато надійним охоронцем, який чатує наш спокій і вдень, і вночі.

За день до нашого від’їзду із села надзвичайно гучно і зовсім близько гвинтокрили скидали щось нальоту. Звідусіль гуркотіла ворожа техніка, а сусіди принесли звістку, що ворог уже близько. Інтернет заповнений повідомленнями про розстріляні родини, яким не вдалося втекти від жахіть війни.

Але, незважаючи на все, моя родина ухвалює рішення їхати на Західну Україну, якщо доживемо до ранку.

Ми доїхали. Я і мій молодший брат вперше за тривалий час побачили ще перелякані, але вже щасливі очі батьків. Кілька місяців ми з родиною проживали в Чернівцях. Місто стало нашої надійною фортецею, укриттям і спокійним острівцем.

Замислюючись про все, що вже довелося витримати моїй родині, я приходжу до висновку, що війна відіграла кардинальну роль в долі моєї родині. Нам усім стало зрозуміло, наскільки важливими є рідні та близькі люди поруч, рідне місто в твоїй країні, рідна оселя тощо. Ми почали цінувати кожну хвилину, яку проводимо разом, радіти кожній навіть незначній події в житті нашої родини.

Вторгнення загарбників змінило і мій світогляд. Читаючи про те, що багато українських біженців не планують повертатися із-за кордону, я розумію, що мій вибір очевидний: я і моя сім’я залишиться назавжди в Україні. Вона потребує нас, а ми – її. Це коло не можна розривати.

Немає нічого ціннішого в світі за МИРНЕ небо над головою, затишку та смачного хліба на рідній землі. Переконана, що перемога буде за нами! ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!