Оксана Миколаївна Касько
вчителька фізичної культури в Івано-Франківському фаховому коледжі технології та бізнесу, м.Івано-Франківськ

«1000 днів війни. Мій шлях»

Десь о п'ятій ранку в лютому
Розпочалася війна,
В цьому лютому, незабутому
Вся країна натягнулася мов струна!
О. Пономарьов

Ранок 24 лютого 2022 року розбудив українців ракетними ударами, вибухами, страшною новиною про початок війни, яку розпочала росія в Україні. На захист своєї.

Батьківщини стали тисячі чоловіків і жінок, в серці котрих є любов до України, віра в перемогу і мотив - захистити свою родину, сім'ю та Україну.

Ці патріоти носять назву - Збройні Сили України, які героїчно захищають свою землю і увесь світ від жахливої кровавої орди.

З перших днів війни я зрозуміла, що не можу не бути дотична до подій, які відбуваються у країні. Допомагати тим, хто потребує стало моєю головною метою. 

Я з однодумцями почали займатись волонтерством. Спочатку працювала з дітками переселенцями, котрих війна вигнала з рідних домівок, а згодом скориставшись навичками моєї мами готували смачні українські вареники. Ми зібрали вдома жінок різного віку, які не зважаючи на своє здоров'я й втому ліпили вареники і готували інші страви у великій кількості, пакували у відра та відправляли на фронт, щоб наші солдати відчували тепло, любов та турботу.

Згодом знайшли приміщення, де добровольці почали плести маскувальні сітки і кікімори, які дуже необхідні воїнам, для збереження свого життя. 

Вся моя сім'я та близькі мені люди від початку війни і до сьогодні роблять все необхідне, щоб закрити потреби наших хлопців та дівчат.

Одною із важливих подій є організація мною багатьох благодійних концертів, у яких лунають пісні про мужніх героїв – захисників, та тих, хто поклав своє життя за Україну. Всі вилучені кошти донатимо на закупівлю автомобілів, дронів та іншого технічно – тактичного спорядження.

1000 днів війни для мене – це 1000 днів безкінечної допомоги і надії на перемогу. 

Якби ж не сирени, страшні сирени... Після яких руйнування, смерті, трагедії, боротьба за виживання, втрата рідних, даху над головою, але не волі.

Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама,
Тебе я любив і люблю Україну,
Вона, як і ти, була в мене одна.
Д. Бойчук

Найдорожчий скарб в житті кожної людини – це її життя. Та на жаль багато наших захисників і захисниць не вберегли себе від куль москаля. Вони, як і весь український народ, мали бажання закінчити війну, зробити цей світ добрішим, життя європейським, а солов'їну мову милозвучною на всю планету.

"Бо коли зникне мова народу, з нею зникне народ", – писав священник-поет Маркіян Шашкевич.
Втрачаючи близьких нам людей, ми – Українці, не втрачаємо віри і надії на Бога. У Священних Храмах в молитвах просимо милосердя і захисту для наших воїнів.

Зі словами на устах: "Боже помилуй і спаси Україну", щонеділі з усім світом відмовляємо вервичку до Божого Милосердя, тому що віримо, що тільки молитва є найсильнішою зброєю проти ворога, що тільки молитва допомагає нашим бійцям упевнено, крок за кроком звільняти українські села і міста та здобувати довгоочікувану Перемогу.

Нині ми вшановуємо пам'ять справжніх патріотів, які стали до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну, віддавши найдорожче, що мали – своє життя. 

Ми в боргу перед захисниками. Їм потрібні як наші молитви, так і спільні дії сьогодні, щоб побудувати справедливе, правдиве суспільство. 

Василь Прохорський говорив : "Якщо ми будемо байдужі і не станемо за себе, тоді нічого не зміниться. Якщо не я, то хто? Хто допомагатиме людям боротися за справедливість?". 

Та нація, яка не пам’ятає  свого минулого – не має майбутнього. 

Тепер, аналізуючи все що позаду, бачу, як війна змінила нас усіх. Ми стали сильнішими та загартувалися, мов сталь. Впевнена – попереду нас чекає найсвітліша мить – перепога. 

Війна скінчиться…
І прийде кінець орді російській, 
І ми браття молодії, дружно заспіваєм
На своїй землі. УКРАЇНСЬКІЙ!
Ми свідомі громадяни пишемо  нову історію України.