Христина Малетич
Червоноградський гірничо-економічний фаховий коледж 
Вчитель, що надихнув на написання есе: Беркита Олена Миколаївна 

1000 днів війни. Моє життя.

Війна –  одне з найгірших явищ на землі, як може бути. Постійні втрати рідних, загиблі, вибухи, окупації, полонені. Війна - це страшно, але наші захисники змогли довести, що вони сильні й вже понад тисячу днів стоять на обороні рідної землі, захищаючи свої права і доводячи  цілому світу , що ми незламні та нас важко перемогти.

Моє життя впродовж цих днів змінилось, але не настільки, як тих людей, які втратили рідних чи жили під окупацією.

Мені пощастило і я народилась на Львівщині, де буває гучно, але не так як у Донецьку, Харкові, Херсоні і в багатьох інших східних областях країни, які відстоюють свої права й можливість бути українцями. 

Не зважаючи на спокій у місті,  ти постійно моніториш усі новини і хоч, зазвичай в них трохи прикрашають усі обставини країни, все одно тебе болить серце за тих людей, які гинуть і страждають; за те, що президент сусідньої держави, якому все мало, хоче керувати світом і забрати собі твою барвисту, неймовірно красиву, вільну Україну. Твоє життя втрачає сенс, коли хтось з твоїх рідних чи близьких знайомих пропадає безвісти. Ти вже не знаєш, шо очікувати відцього світу, опускаються руки й  задумуєшся над сенсом свого життя. 

У перші дні здавалось, що це буде недовго і все скоро закінчиться, але тут не так сталося, як гадалось, і ось, коли пройшов не день, не два, не тиждень, а коли пройшли вже роки, то  ти зрозумієш, що саме ти хочеш у своєму житті й настільки воно змінилось. Стали іншими мої думки, мислення, ставлення до світу…

Отже, чи змінилося моє життя? Так!   Навіть дуже!  Коли живеш з надією в майбутнє  і, водночас, розумієш, що твоє майбутнє може не настати - ти вчишся насолоджуватися кожною хвилиною, секундою свого життя, бо ти вже не знаєш чи завтра ти прокинешся  й що очікувати від людей, які тебе оточують.