24 лютого ми були одними з перших, до кого прийшла війна, перших, хто відчув її подих.

Ми бачили усі прильоти. Тепер дуже важко бути не вдома. Я дуже не люблю слово «біженці», але ми втратили домівку, втратили все.

Хвилююся за людей, що залишилися там, за навчальний заклад, директором якого я була. Переживаю за майбутнє своїх дітей.

Дуже вразили люди, які зустріли нас у евакуації, у Кіровоградській області, куди ми виїхали самостійно. Відчувається, що нас підтримують.

Хочеться вірити в мирне майбутнє.