На початку війни загинув мій менший брат від російської ракети. З першого дня пішов захищати нашу країну чоловік. Мені з двома дітками довелося тікати до іншої країни, але ми повернулись, була потрібна допомога, чоловіку, як моральна, так і фізично.    

Найважчий і найстрашніший час - це коли прийшла звістка від побратимів, що мій чоловік, наш тато, при виконанні бойового завдання загинув. Оскільки тіло не вдалося забрати, офіційно рахується безвісти зниклим. Дітям потрібна психологічна підтримка, а також допомога лікарів.

На згадку залишились татові речі, які нам передали: футболки, смертник - діти носять, сплять у них, боляче на це дивитись… 

Загибель найкращого тата – це найстрашніша трагедія для дітей.