Каніщева Наталія, 9 клас, Охтирська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №6 Охтирської міської ради Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Субота Валентина Григорівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна в Україні – це трагедія, яка навічно закарбувалася в нашій історії та змінила життя мільйонів людей. Вона принесла з собою безліч втрат, болю та руйнувань, змусила кожного з нас переосмислити те, що раніше здавалося стабільним і незмінним.

Ця війна розділила наше життя на "до" і "після", залишивши глибокі шрами в душах тих, хто пережив цей досвід.

Для мене, як підлітка, вона стала не просто випробуванням, а переломним моментом, що змусив швидко подорослішати, переосмислити свої цінності та усвідомити, наскільки крихкий мир, який ми раніше сприймали як щось само собою зрозуміле.

Перший день війни я запам’ятаю назавжди. Я прокинулася від гучних вибухів, що сколихнули наш будинок.

Відчуття паніки, страху та розгубленості охопили мене з головою. Я пам’ятаю, як мої руки тремтіли, а в голові лунало лише одне питання: "Чому це відбувається?" Це був той момент, коли я відчула, як моє життя розбивається на маленькі шматочки, і світ, який я знала, перетворюється на хаос.

"Це не може бути правдою", – говорила я собі, намагаючись усвідомити, що це не кошмар, а наша нова реальність.

Наша родина зібралася разом, і ми поспіхом почали складати найнеобхідніші речі. Ми облаштували одну з кімнат будинку, яка, на наш погляд, була найбезпечнішою. Я пам’ятаю, як ми сиділи там, обіймаючи одне одного, намагаючись знайти хоча б краплю спокою серед усієї цієї плутанини. Ця кімната стала нашим притулком, нашим маленьким світом у темні дні. Але навіть тоді я не могла зрозуміти, наскільки війна змінить мене, наскільки вона змусить мене подорослішати.

Ми втратили свій дім, свій спокій, але ми не втратили одне одного, і це стало єдиною опорою в ці важкі дні.

Переїзд до Полтави став черговим випробуванням. Я відчувала злість і обурення, тому що це місто стало символом моєї втрати. Я не хотіла його приймати, відчуваючи себе зрадженою, ніби віддала своє рідне місто в обмін на незнайоме. Але з часом я почала усвідомлювати, що цей переїзд – це не втрата, а можливість знайти новий початок.

"Ніколи не знаєш, скільки в тобі сили, доки не змусить доля", – ці слова мого батька стали для мене підтримкою в найважчі моменти.

Мій батько швидко адаптувався до нових умов. Він почав волонтерити, спочатку скромно, допомагаючи тим, хто цього потребував, але з часом його діяльність стала настільки значущою, що він отримав нагороду від мера Полтави за свій вагомий внесок у боротьбу за нашу перемогу. Я дивилася на нього з гордістю й захопленням.

Він став для мене справжнім прикладом того, як навіть у найважчі часи можна знайти в собі сили допомагати іншим, як можна залишатися людиною в умовах жорстокості та війни.

Натхненна прикладом батька, я почала шукати свій спосіб допомогти. Малювала листівки для військових, плела браслети, і кожен з них був маленьким знаком моєї вдячності та підтримки тим, хто бореться за наш мир. "Вони повинні знати, за що вони воюють", – думала я, коли передавала свої малюнки на фронт.

Мені хотілося, щоб кожен із них знав, що ми віримо в них, що ми чекаємо їхнього повернення, що вони не самі.

Зараз я займаюся розписом тубусів для аукціонів, кошти з яких спрямовуються на допомогу ЗСУ. Це моя маленька справа, мій спосіб наблизити перемогу, і, можливо, саме ця діяльність допомагає мені впоратися з власним болем і страхом.

"Війна – це не лише про зброю та бої, це ще й про людяність, про те, як ми підтримуємо одне одного", – ці слова одного з військових стали для мене справжньою мотивацією продовжувати допомагати.

Війна – це найгірше, що може трапитися з людиною. Вона здатна забрати не лише життя, а й віру, сподівання, мрії. Але разом із тим вона вчить нас цінувати кожен момент, кожен подих, кожну посмішку близьких. Вона змушує нас зрозуміти, що справжня сила – це не здатність перемагати, а здатність залишатися собою навіть тоді, коли все навколо руйнується. Війна навчила мене бути вдячною за кожен новий день, за можливість бачити обличчя своїх рідних, за можливість прокидатися під мирним небом.

Вона зробила мене сильнішою, навчила боротися та не здаватися.

Сьогодні я знаю, що життя може змінитися за мить, але воно завжди дає нам можливість знайти світло навіть у найтемніші часи. Війна змінила мене, змінила мої цінності та пріоритети, але вона також дала мені усвідомлення того, що я – частина чогось більшого, частина країни, яка бореться за своє майбутнє, за своє право на свободу та мир.

І навіть якщо попереду ще довгий шлях, я знаю, що ми переможемо, бо в кожному з нас горить вогонь віри та надії, який неможливо загасити.