Я - одинока мати. Ми з донькою жили вдвох на Донеччині. Через інтенсивні обстріли нам довелося кинути квартиру, роботу, дитині - друзів, школу, гуртки, які вона із задоволенням відвідувала. Вже більше року ми не були вдома. Живемо у чужому місті на Західній Україні. Дитина дуже сумує за домом, друзями.

Я знайшла тимчасову роботу. Майже всі гроші доводиться сплачувати за оренду квартири. Дитина чула обстріли, вибухи, коли ми ще жили вдома. Донька дуже плакала, коли вночі ми сиділи у коридорі.

У нашому місті зникли продукти, ліки, довгий час не було води. Ми виїхали з дому з тим, що вмістилося у два шкільних рюкзака…