Олекснадр Валерійович вивіз родину з Охтирки вже на другий день після початку війни. В сусідньому селі вони були в теплі і безпеці.

Ми проживаємо в Охтирці. 24 лютого я йшов на роботу, почув вибухи, дійшов до роботи, побув там трохи і ми всі розійшлись по домах. А 25 числа родиною зібралися і поїхали за місто. Діти малі – довелося виїжджати. В мене бабуся ще була жива, 83 роки їй було. Ми її також з собою забирали. Вона, звісно, дуже переживала. Та вже немає її з нами.

Проїхали тихенько - перевіряли наші хлопці на постах. Побутових проблем ми також не мали, тому що були в селі. Їсти було що, хата тепла була - піч топили, з ліками також все добре. Світло, газ, вода також були.

Щоправда була ситуація, яка мене шокувала: я вийшов на город і побачив, як розвертався літак.

Зараз все, як зазвичай. Я працюю. Рідні наші всі поруч. Хто виїжджав, ті всі повернулися. Мріємо, щоб закінчилася війна і було все гаразд.