Тетяна Миколаївна захворіла в підвалі під обстрілами і отримала контузію, тож мала виїхати у безпечніше місце

Мені вже за 60. У мене є сім’я, але діти дорослі і я сама живу в Херсонській області, у селищі Архангельському.

24 лютого над нами відразу літаки почали кружляти. Я зрозуміла, що почалась війна. Це було зранку. Важко про таке згадувати. 

Я за характером вразлива, у мене серце почало часто битися й тиск підскочив. Я не знала куди бігти й що робити. Побігла до сусідів. Півтора місяці сиділи ми в підвалі, я там захворіла. 

Хліба не було взагалі. Вода в мене своя - є колодязь. Спали ми вдягнуті, тому що в будь-яку хвилину міг початися обстріл і треба було бігти до підвалу. 

Виживали, як могли. Потім я виїхала в Жовті Води до сестри, бо вдома вже неможливо було. Син приїхав і переправив мене через річку, ми там добу побули. Потім нас довезли в Кочубеївку, а на тому місці, де ми були після переправи, стався сильний приліт - жінці ногу відірвало. Дуже було страшно.