Ми проживаємо в Мар'їнці, але в іншому місці, тому що наше житло зруйноване, воно знаходиться на передовій.

Я живу з чоловіком. Ми обидва інваліди другої групи. Він потрапив у ДТП ще до війни, а мені після пережитих стресів зробили дві операції і теж дали групу. Раніше у нас було прекрасне життя. Ми жили в красивому селищі на території школи-інтернату, в будинку для вихователів і вчителів. Я пропрацювала там 30 років. У нас була квартира. Ми втратили все: квартиру, господарство, майно.

Ми відчули справжній страх і жах. Нас бомбили, були божевільні вибухи. Я поїхала до дочки, вона живе на кордоні між Донецьком і Маріїнським районом, чула ці вибухи. Чоловік залишався вдома. Всі були в жаху, і ніхто не знав, що робити.

Ми вже з усім змирилися...

Ми відчули справжній страх і жах. Нас бомбили, були божевільні вибухи. Я поїхала до дочки, вона живе на кордоні між Донецьком і Маріїнським районом, чула ці вибухи. Чоловік залишався вдома. Всі були в жаху, і ніхто не знав, що робити.

Вийшли на вулицю, а на заводській бомбили. Було дуже страшно. Автобуси не ходили, я дісталася додому пішки тільки на наступний день. Зібрала речі, і ми поїхали на тиждень на море, в Мелекіно. Це був липень, і я якраз була у відпустці.

Тепер наш будинок повністю зруйнований. Ми дуже довго домагалися, щоб потрапити туди і що-небудь забрати, хоча б медичні картки і фотографії. Без сліз про це не розкажеш.

Війна не вплинула на мою можливість пересуватися. Я можу вільно поїхати в Курахове або Вугледар до дітей. Вони теж кинули квартиру і поїхали. Друга дочка жила під лісом, і якраз перед війною вона поїхала в Дніпропетровська область.

Коли ми приїхали з Мелекіно додому, там було неможливо перебувати. Поки вдень була тиша, ми зібрали трохи речей, щоб було у що переодягнутися, і поїхали.

Ми переїхали в Єлизаветівку і зняли там трикімнатну квартиру. Жили в ній з чоловіком, дочкою, зятем і онуком. Потім дочка запропонувала переїхати в їх будинок в Мар'їнці. Він теж знаходився на лінії вогню, там постраждав дах, шибки. Ми рік прожили і зрозуміли, що далі залишатися неможливо.

Переїхали на околицю Мар'їнки, але вже з боку Курахового і зняли кухню. Жінка здала нам двір, а сама поїхала до Маріуполя. Вже шість років ми знаходимося тут.

Ми жили в квартирі з усіма зручностями. Було регульоване опалення, гаряча вода, туалет. Зараз ми позбавлені всього.

Мені хотілося б забути всі останні роки, особливо коли були в Єлизаветівці і бомбили (плаче). Ми вже з усім змирилися…