Харченко Ангеліка

9-б клас, КЗ " Ліцей "Перспектива" Світловодської міської ради

Вчителька, що надихнула на написання – Недєлко Лариса Петрівна

Війна. Моя історія

Війна - це горе, війна – це жах ,

Війна - це просто нездоланний страх,

Це море сліз і запах крові,

Це втрата рідних і знайомих,

Це сум, безвихідь і туга,

Це в душі суцільна хуга ...

Саме такі рядки навіяла мені жахлива , кровопролитна війна. Вже майже як два роки в Україні йде жорстока війна. Пам'ятаю той ранок Цей, коли мій тато був на цілодобовому чергуванні, той його вранішній дзвінок о 5 годині 30 хв. «Прокидайтеся , почалася війна», саме ці його слова змінили все в моєму житті і житті моєї родини, саме ці слова найстрашніші які я могла почути в моєму житті.

Ми в паніці пакували валізи, складали документи, зовсім не розуміли що ж робити далі, чули пронизливий звук першої тривожної сирени, від якої ставало млосно і дуже страшно. Перші дні в підвалі, незрозуміле майбутнє, сльози на очах рідної матусі, страх почути вибух- і це страшна реальність нашого сьогодення.

Клята росіє, що ти зробила,

Мільйони людей домівки лишила,

Гостомель і Буча, Ірпінь і Херсон,

Чернігів і Суми, і Харків- герой

І безліч ще міст, майже вся Україна

Зазнали наруги від сусіда країни.

Без світла й тепла живуть українці

На долю гірку прирекли ці злочинці ... ( Такою я бачила війну в перші місяці)

Раніше, коли прабабуся розповідала про Другу світову війну було моторошно, а в той же час десь так далеко, я не усвідомлювала всю серйозність і трагічність від цього єдиного, короткого слова «війна». Ми ніколи не думали, що в мирний час, час розквіту і технологій нас може спіткати таке велике лихо. На мою думку, ця страшна подія змінила життя кожного мешканця нашої рідної країни. Ми забули, що таке жити в безпеці, спокійно спати цілу ніч без повітряних тривог, грати з друзями, подорожувати з рідними, відвідувати школу не спускаючись в укриття, відвідувати гуртки та спортивні секції. Війна в нас забрала спокійне, щасливе, безтурботне дитинство, ми всі швидко подорослішали і стали відповідальнішими та серйознішими. Деякі мої друзі виїхали за кордон, і ми спілкуємось зараз з ними лише онлайн, але всі вони хотіли б повернутися на свою Батьківщину. Ми зараз всі намагаємося спілкуватися рідною мовою і шанувати все українське. Я думаю, що так ми теж наближаємо святу Перемогу, необхідну кожному з нас.

Мій тато їздив надавати медичну допомогу людям на деокуповані території в Миколаївську область і розповідав про зруйновані будинки, підірвані мости, підбиту ворожу техніку, про людей , які відчули всі жахи окупації і місяцями жили без медичної допомоги, світла, води, тепла

і надії на світле майбутнє , і були дуже щасливі коли прийшли наші захисники. До звичного життя, звісно, що вони повернуться нескоро, але коли поряд нас оточують рідні люди то й дихати легше. Тато розповідав, що люди раділи простому спілкуванню та посмішці. Ми з нашими друзями передавали їм теплі речі та солодощі, щоб хоч якось їх підбадьорити. Дуже страшно спостерігати, як знищують нашу країну, руйнують наші пам'ятки, інфраструктуру, знищують музеї, зоопарки. Раніше я ніколи не дивилася новин, а зараз, дивлячись їх із своєю сім'єю, я завжди дуже переживаю за людей і навіть за цілі міста, які знаходяться в зоні бойових дій, адже кожна ракета, кожен безпілотник долетівши до цілі завдає безліч руйнувань , як будівлям, так і людським долям. Війна забирає в людей найцінніше – життя , яке не можна повернути . Важко навіть уявити скільки людей в Україні залишилося без домівок, без теплих ліжок , і, навіть без одягу. А скільки загинуло наших сміливих героїв-захисників. Війна забрала в кожного з нас спокій і безтурботне сьогодення.

росіє, що ти наробила?

Людські життя ти вкоротила,

Хто право дав тобі обирати?

Кого принижувати? Кому вмирати?

Кого калічити, гвалтувати ?

А кого просто вбивати?

Невже в вас серця геть нема?,

Невже в вас зло перемагає?

Невже вас мати сповила

Бути символом світового зла ?

(Моє серце сповнене гіркоти…)

Я, як і вся моя родина віримо в святу ПЕРЕМОГУ нашої такої сильної , незламної України, адже добро завжди перемагає зло, а ми - українці , боронимо свою рідну землю. Україна ще буде щасливою , вільною, сильною, незламною, незалежною державою, але ніколи вже не буде як раніше, бо наше дитинство, як і скалічену Україну, як і втрачені людські життя , нажаль, більше ніколи не повернути. Такі страшні моменти нашого життя ми запам'ятаємо назавжди, це буде гірка ціла історія найбільшої європейської країни, яка зазнала знущань у XXI столітті.