Ми прожили все життя в Маріуполі, дітей тут народжували.

24 лютого прокинулися від пострілів. Почали читати новини і все зрозуміли. Донька не пішла до школи.

В зоні бойових дій ми провели три тижні. Жили на дев’ятому поверсі, але в підвал не спускалися. Я боялася, що нас там завалить. Важко було ходити вниз до вогнища, готувати їжу. Складно було дитині пояснити, за що нам оце все.

Нарешті добрі люди взяли нас у свій автомобіль. Ми взяли з собою лише наплічники. На блокпостах росіяни нам бажали «Счастливого пути». Це звучало дивно. Я плакала всю дорогу.