«Війна для мене – це ...»

Цілковитий переворот свідомості та всього-всього, що є. І навіть не можу описати.

Коли для вас почалася війна на Донбасі?

Пам’ятаю перший день, коли винищувач пролітав над офісом, я в цю мить дивилася у вікно, це був кошмар. Це був перший день, напевно, коли все вивчалося, не знаю, що це було.

Про що ви говорили з рідними й сусідами під час активних бойових дій?

Більшість друзів виїхали: хто за кордон, хто теж до Києва переїхав. Забирали дітей, їхали п’ятьма машинами. Був страх, нерозуміння, що відбувається.

Був великий страх, тому що дитина йшла 25 травня на останній дзвоник для чогось, коли літали літаки, вертольоти. Ти йому кажеш, що, якщо раптом почнуть стріляти, падай у двері й повзи. Це, звичайно, жахливо.

Що з пережитого досвіду війни вам запам’яталося найбільше?

Коли ми усвідомили, що найближчим років п’ять, а може бути, і десять, назад не повернемося. Коли люди почали підриватися на мінах. Зруйнували всі заводи, фабрики, підприємства, на яких люди працювали. Куди зараз повертатися, я не розумію, не уявляю.

Нам властиво стирати з пам’яті неприємні події. Що хотілося б забути?

Ми, коли дітей вивозили, нас на блокпості між Донецьком і Маріуполем зупинили. Ми тоді дитину вперше умовили в табір поїхати.

Зупинилися. На нас дивилося дуло танка просто у вікно машини. Дитина саме повертається і з квадратними очима каже: «Мамо, я в цьому році в табір, напевно, не піду». І це дуло танка переслідує мене кошмарами вночі.

Ви переїхали до Києва зразу?

Дитина спочатку поїхала до бабусі в Маріуполь, а потім ми переїхали до Києва. Не зрозуміло, куди було переїжджати, що далі буде. Розірвалася сім’я, чоловік виїхав з дитиною в Маріуполь, я виїхала до Києва у відрядження, і думали, як далі відбуватиметься наше життя.

Ви змінювали кілька разів квартиру? Або відразу вдалося знайти хороший варіант?

Пару разів квартиру змінювали. Коли шукали, звичайно, важко було, деякі не погоджуються, не всі орендодавці готові співпрацювати з людьми з Донбасу. Але ми вже довго знімаємо квартиру, слава Богу, нам трапився хороший дідусь. Досі знімаємо в нього квартиру. Це страшно, звичайно, бути без житла з двома дітьми. Важко... Так, друга дитина в нас тут народилася.

Які зміни принесла війна у ваше життя?

Страх, який не минає.

Чи відчуваєте себе в безпеці зараз?

Є нерозуміння, що відбуватиметься далі буде, страх невідомості. Слава Богу, всі виїхали, але все одно, важко. Хороше – це те, що ми тут народили другу дитину, Слава Богу, звичайно, що все складається поки з квартирою. З орендою поки без проблем, чоловік поки працює.

Як війна вплинула на ваш повсякденний побут?

Перевернулася наша свідомість. Не можна прив’язуватися до одного місця, не можна матеріальне накопичення якесь робити, не можна будуватися – не зрозуміло, що буде відбуватися далі. Вирішили вкласти все зараз у дітей, у їх освіту, і частіше, звичайно, хочеться подорожувати, але не завжди це виходить.

Що таке щастя для вас особисто?

Щастя там, де діти, щоб вони були здорові, щоб у них завжди все виходило, щоб вони посміхалися, і ніколи не було війни.

Що для вас стало найціннішим і найважливішим за останні роки?

Треба жити сьогоднішнім днем. Усе, я розчулилася, зараз плакатиму. Треба жити сьогоднішнім днем і ніколи не замислюватися, що буде завтра.

Хто з організацій або окремих людей, на вашу думку, найбільше допоміг мирним жителям за час конфлікту?

Я думаю, що Рінат Ахметов, він — молодець, він багато допомагав, і допомагає. Дай Бог йому здоров’я.