Фоміна Ярослава

9-А клас, Русько-Лозівський ліцей Дергачівської міської ради Харківської області

Конкурс есе "Війна. Моя історія"

24.02.22.; 4:30 горить воєнна частина, над головою летять ракети.

Беру телефон до рук о 6:30. На екрані купа повідомлень від вчителів та друзів. Телеграм- канали дивували безмежним потоком новин. Мені здавалося, що мій телефон лусне.

Я згорала з кожною новиною про нові зруйновані місця у Харкові, з яким було пов’язане все моє життя.

У той момент я усвідомила, що почалася війна. На душі був одночасно страх та пустота. Я одразу зрозуміла що коїться.

Нам говорили в школі, що таке може бути, але ніхто в це не вірив. Проте мене не покидало передчуття тривоги.

За день до війни ми з татом збирали алмазну мозаїку та були впевнені, що завтра ми її до збираємо. В окупації ми були два місяці, за цей час ми відволікали себе тією самою мозаїкою та чекали на визволення села. Новини по телевізору в перші дні, поки був зв’язок, нас шокували. Орки знищували всіх: дітей, дорослих, бабусь та дідусів. На вулиці відбувався жах.

В бомбосховищі ми жили майже весь час, всі два місяці. Горіли домівки.

Інколи я жила у тітки на іншій вулиці, коли там було не так гучно, як на моїй. Ризик загинути був завжди.

Зараз, коли я все це аналізую, я усвідомлю, що ми виживали, а не жили.

В окупації ми пекли хліб та міняли горілку на яйця, котрі продавали по двісті гривень. Люди в той момент були як звірі. Дехто допомагав, а хтось наживався.

На вулиці було багато смертей. З дітей на вулиці, я була одна.

Через час, коридором через Україну, ми виїхали до Полтави, де жили приблизно рік.

Дякую Полтаві за те, що вона нас приютила.

Після початку повномасштабної війни, наше життя змінилося, під час окупації ми зрозуміли хто є ким, та зробили для себе висновки.

Додому вперш я поїхала, коли на вулиці була осінь, але ми ще в серпні дізналися, що був приліт.

Зараз я живу як уві сні, але коли заходжу на поріг домівки, то знову починаю жити в реальності.

Всі ми подорослішали на десятки років.

Війна в мене відібрала собаку, дім, друзів, школу.

Хочу лиш сказати одне: «Наведіть спочатку порядок в своїй дурній голові та країні, а потім робіть плани на інші землі!!!».

Тож, Україна за нами.

-Слава Україні!

-Героям Слава!