Мені сорок років. Я живу в Охтирці разом з мамою. Мама – пенсіонерка, я отримую пенсію по інвалідності. На ці кошти й живемо, бо через перебої зі світлом я зараз не працюю. Вистачає тільки на продукти й елементарні засоби гігієни. 

Російські війська зайшли в наше місто 24 лютого. Відразу ж почалися обстріли. Літаки скидали бомби.

Шостого березня розбили ТЕЦ – ми залишилися без опалення. На вулиці був мороз. Довелося пиляти дрова й розтоплювати піч.

Неподалік від нас є церква. Туди привозили хліб, молоко, речі, взуття й роздавали безкоштовно. 

З квітня у нас тихо. Проте мені важко заспокоїтись. Я весь час боюсь, що росіяни знову можуть окупувати наше місто. Через це не можу нормально спати. 

За час війни я зрозуміла, що чужі люди можуть бути добрішими, ніж родичі. З ріднею з росії я більше не спілкуюся. 

Сподіваюся, що до літа війна закінчиться.