Наш старший син Олексій хворіє на рідкісну форму ДЦП, 35 років прикутий до ліжка і потребує постійного догляду. Ми з ним їздили до лікарень, але все марно. У нього все болить, а він ще приймає й важкі препарати для знеболювання. Як починаються спазми – не може заснути.

Спочатку доглядати сина мені допомагав чоловік Іван. Але вже три місяці він сам потребує допомоги. Копав у городі, впав і зламав ногу. Йому потрібна тривала реабілітація. А до всього цього і мені зробили операцію онкологічну.

Я гадаю, на все це діє війна. Ми стільки перенервували! Через хвороби ми з чоловіком обоє втратили роботу.

З основних доходів у нас тільки допомога з інвалідності сина, але ж із нами живуть ще дочки й онучка. Дочка на п'ятому місяці вагітності, на обстеження їй треба їздити до сусіднього міста, адже в нас у селі лікарню давно закрили.