Ми переселенці з Мирного на Донеччині, жили у Оріхові. 24 лютого був мирний ранок, несподівано почалась тривога, почали падати ракети. Перша ніч була найстрашнішою, думки були різні, ми не розуміли, як таке могло статися. Над головою літала авіація та бомбила. Це дуже страшно.

Над нами пролітали снаряди від «Градів», – це шокувало найбільше. Коли був наступ, ми чули танкові бої. Прилітало зовсім поряд. У мене восьмеро дітей, доводилось бігати до підвалу.

Було важко: продуктів було мало, не було світла та води. Але ремонтні бригади намагалися все швидко полагодити.

Ми не хотіли залишати місто, у нас були домашні тварини. Вони залишилися там, за ними доглядають волонтери. Також періодично в Оріхів їздить чоловік.

Найважче у дорозі були доїхати, бо ми боялися обстрілів. Ми знали, що людей вбивали. Дякувати Богу ми доїхали добре.

Переїхали до Запоріжжя, бо це найближче місто до рідного дому. У першу ніч ми нормально поспали, видихнули з полегшенням. Будемо тут до останнього. Ми вивезли мого батька та свекруху, але моя мама залишилась в окупації. Дуже за неї хвилююсь.

За час війни ми стали ближчими один до одного. Сподіваємося, далі так і буде.

Я поки не знаю, чи повернемось, коли закінчиться війна. Роботи немає, все зруйновано.Поки живемо одним днем, а як буде далі – я поки не думаю.