Сурова Діана, 8 клас, Нововасилівська гімназія "Перспектива" Павлівської сільської ради
Вчитель, що надихнув на написання: Барна Олена Анатоліївна
Конкурс есе "Війна. Моя історія"
Війна... Біль, самотність, смерть, гіркота втрати, скільки ще це слово несе в собі значень? Іноді я запитую себе: хіба ми народилася для війни? Мені не хочеться в це вірити. Я вважаю, що люди народжуються в любові і для любові, і слово війна протилежність людському розуму. Але розмірковуючи про сьогоднішні воєнні події, не можу не сказати про те, що війна багатолика: для одних вона є шляхом до слави, для інших — це боротьба за свободу і загальне благополуччя, для когось — це справа принципу...
24 лютого, коли росія знову вторглася в Україну, мені було 12 років. Тепер моя нова реальність - це спати та прокидатися під звуки сирен, отримувати нові навички. Я ще зовсім юна. І хоча життєвого досвіду в мене небагато, проте розумію, що дуже легко любити Батьківщину, коли вона мирна, багата і могутня, значно важче — коли вона слабка і незахищена. Та хіба можуть люди, патріоти, захисники та захисниці кинути нашу неньку - Україну напризволяще? Я не засуджую тих людей, які чи то в пошуках кращої долі, чи рятуючи своїх дітей, емігрували за кордон, але впевнена, що вони глибоко нещасні та самотні, бо, можливо, маючи матеріальні блага, ці люди не мають змоги відчувати єдність та згуртованість нашого народу, дихати рідним повітрям, бачити ті маленькі кроки та досягнення, які робить Україна зараз!
Залишаючись в Україні я дуже хотіла відчувати себе корисною, але як ?
Багато думок не давало мені спокою, з чого саме маю розпочати? Знаючи не з чуток, про складне становище ЗСУ, а від тата, котрий знаходиться на передовій,
я розуміла, що допомога повинна бути суттєвою, потрібні кошти, яких у мене не було. І тут спало на думку, а що, як зайнятися виготовленням сувенірів на яких зможу заробляти. Вирішила в’язати іграшки,
але не прості, а такі, які будуть приваблювати, надихати та користуватися попитом у покупців.
Так і почала … Першим робочим матеріалом послужив светрик з якого я виросла . Приблизно тиждень я освоювала майстерність техніки плетіння гачком у інтернеті. Моя праця увінчалася успіхом. Народилася перша робота «Гусачок-воячок» - кумедна іграшка в касці та бронежилеті з написом, ЗСУ. Всі, хто бачив цей витвір були в захваті. Не приховаю, що насамперед реакція знайомих додала мені наполегливості і впевненості в собі. Це означало – я, на вірному шляху. Тож подальший свій вільний час я проводила за плетінням іграшок, вкладаючи у них найкращі мрії і побажання , а ті згодом ставали захисними оберегами для нових власників.
Ось так я відчула себе потрібною суспільству, своїй нації. Бо нація, полягає не лише у єднанні під час радості та святкуванні перемог, а й тоді, коли в час випробувань весь народ стає єдиним фронтом. Хтось зі зброєю, хтось подає патрони, хтось коштами, а хтось просто підтримує і втішає, словом чи поглядом тих, хто цього потребує.
Сьогодні, знаходячись в тилу , на неокупованій території , роблячи свою справу, я відчуваю себе воїтелькою, воїтелькою у війні за СВІЙ шлях, поряд з українськими захисниками котрі винищують окупантів, поряд з новими друзями - волонтерами Ліги етнічних вільнянців ГО «ЛЕВ» до складу якої входжу віднедавна.
Міць одностайності веде суспільство до порятунку та реалізації спільної справи. Отож, де б ви не були: чи в Германії, чи в Англії, чи в Польщі – памятайте, ми є українцями!
І кожен з нас може обрати СВІЙ шлях задля допомоги Україні з будь – якого куточка світу.
Я знаю і вірю, що ми обов’язково переможемо, все відбудуємо! Наша нація незламна, працьовита, сильна, щедра, і ніхто її не здолає, бо в нас є сила, а сила – в єдності. Нам є чим пишатися, нам є заради чого жити. Бо як заповідав Великий Кобзар, Тарас Шевченко:
Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава і воля святая!
Репортаж від Суспільне Запоріжжя про Діану - Наша біологічна зброя та шлях до перемоги