Сергій Олександрович з рідними виїжджав з села під обстрілами. Залишатися було неможливо, бо там стало дуже небезпечно, та й їхнє житло постраждало

Мені 36 років. Я був фермером. Мешкав зі своєю сім’єю в селі П’ятихатки Василівського району. Жили мирно, дружно, усім допомагали. Тепер чекаємо звільнення села.

24 лютого прокинулися від вибухів, так і дізналися, що почалася війна. Ми залишилися без житла, без нічого. Гроші вклали в роботу - так вони там і залишилися.  

Виїжджали на свій страх і ризик. Їхали на власному автомобілі. Організованої евакуації не було. Нам вслід «Гради» летіли, але не влучили. Зараз ми в Запоріжжі. Харчів вистачає, всі допомагають. А от з житлом проблематично. Поки що живемо на свої заощадження. Чекаємо: може, наше село відіб’ють. Тоді ми поїдемо додому працювати.

Війна вплинула на всіх моїх родичів. Вона показала, хто може допомогти, а хто – відвернутися.

Найгірше те, що ми не були готові до такого. Всі нам говорили, що війни не буде, що росія не нападе.