Я народилась і прожила все життя в Маріуполі. Заміжня. За фахом – хореограф. 24 лютого нам зателефонували знайомі і сказали, що почалася війна. До 17 березня ми перебували в Маріуполі. Виїхати було дуже складно, зелених коридорів не було.

Шок був від усього, що відбувалося у Маріуполі. Нас бомбили і з літаків, і з артилерії, і з моря. Руйнували будинки, гинули люди.

Після третього березня не стало ні води, ні газу, ні електроенергії, ні зв'язку. Довелося все економити, збирати і розтоплювати сніг.

Нас вивезли друзі на своїй машині. З Маріуполя до Запоріжжя ми їхали понад добу. Було дуже складно проходити блокпости окупантів: вони перевіряли машини, роздягали чоловіків, порпалися у телефонах. Все це було дуже довго. З собою ми вивезли кішку. Для неї був шок, що її винесли на вулицю, бо до того вона з квартири нікуди і ніколи не виходила.

Ми приїхали у Кропивницький. Я працюю в школі хореографом. Мені пощастило, що у мене досить стійка психіка, тому я не впадала в депресію, але стала сильнішою - це точно.

Дуже сподіваюсь, що війна закінчиться незабаром. Вірю, що Маріуполь повернеться під синьо-жовтий прапор, і у нас буде можливість повернутися додому.