Кривка Лілія, 11 клас, Міжгірський ліцей №1

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бундзяк Галина Миколаївна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Таке просте і водночас складне значення, що таке війна. Війна – це не тільки боротись за державу та її незалежність, а, насамперед, за самих себе. Прагнення відродити самобутність та унітарність держави, яка була майже втрачена стає одним з головних завдань сьогодення. Підступне повномасштабне вторгнення Росії в Україну, яке відбулося 24 лютого 2022 року принесло в дім кожного українця біль, смерть, розлуку, мільйони зламаних долей та втрачені надії на світле майбутнє.

Все це сталося в один зимній ранок, який не передбачав нічого страшного, але закарбувався в пам’яті кожного українця.

Це мав бути ще один день, що мав відбуватися, як за звичайним розпорядком дня: ранок, школа, друзі, дім, сім’я. Але за вікном було чутно тільки хаос, крики людей, вибухи крилатих ракет. У кожного виникли питання: « Що ж робити і як бути далі?», «А сім’я? Як їх вберегти?», «Як втекти з цієї окупації живими ?». Всі шукали свій подальший шлях та план життя: виїзд закордон, щоб близькі люди були там, де спокійніше і безпечніше або залишитись вдома, щоб обороняти дім від просування ворожих військ у глиб українських земель.

А таке молоде покоління, як я та мої ровесники? Думаю, згодом в історії України нас називатимуть саме як «втрачене», «розстріляне» покоління. Оскільки, багато молодих людей віддали своє життя за захист та незалежність України.

Ми є поколінням, яке йде далі, не спиняючись, намагається жити життя, яке продовжує своє існування в постійній напрузі війни: здобуваємо освіту, працюємо, здійснюємо допомогу, як військовим, так і цивільним особам, шукаємо спосіб вирішення фінансового питання, що стало проблемою для багатьох людей, що втратили свою роботу, домівку, захищаємо своє право на життя.

Український народ об’єднався задля захисту рідної землі, свободи та незалежності, попри всі зусилля ворога знищити нас та нашу культуру.  

Не дивлячись на щоденні повітряні тривоги та ракетні удари, ми відбудовуємо знищені будинки і пам’ятки нації, які були більшість знищені ворожими обстрілами, а саме головне- намагаємося врятувати  життя кожного українця за яке наші лікарі боряться день і ніч. Що ж стосовно мене та мого шляху, який я вирішила обрати в цей нелегкий час. На мою думку, одним із головних проблемних  питань, яке постає у цій українсько-російській війні – це питання української мови, тому я вирішила обрати саме шлях  вивчення мови.

Я майбутній абітурієнт. Мій шлях надалі – філолог іноземної і української мови. З сьогоднішніми подіями ця професія є не менш важливою, оскільки багато українців  знаходиться поза межами своєї країни.

Вимоги знань до іноземної мови  на сьогоднішній день високі, але критерії на знання рідної мови - ще більше. Зараз кожен другий українець знає декілька мов, і ці знання він вправно використовує  у своєму житті. Моя мета полягає у тому, щоб  стати вмілим викладачем, допомогти та навчити тих, хто бажає знати і застосовувати  свої знання мов у тих чи інших життєвих ситуаціях. Докладаючи своїх зусиль, я маю надію, що рано чи пізно настане момент, що мої старання  не будуть марними.