«Нас обстрілювали капітально»

Я все життя прожила в Гнутовому. Мій чоловік з Талаківки. Отримали будиночок у 1973 році. Зараз ми з чоловіком проживаємо удвох. Син у Дніпропетровській області, а дочка в Сартані.

 Коли почалася війна 2014-го, нам було, звичайно, дуже важко.

Страшно було кинути свій будинок, і нікуди було йти. Поруч були позиції, дуже близько, і нас обстрілювали капітально.

Ось будинок поруч, там чоловіка вбило. Знесло осколком пів голови, він був на веранді. Ще один сусідній будинок також постраждав. У них пробило стіну і дах посікло осколками.

Прилетів і до нас осколок під час обстрілу. Якби влучив у будинок – капець, звичайно, будинку був би. А так упав він у город. Дідусь мій обходив всюди, дивився, де пошкодження яке. На даху пошкодили дрібними осколками шифер. У нас тут купа таких осколків. Якби влучило в будинок – все, згорів би. Він [снаряд] же гарячий летить.

Зараз ми згадуємо це все з посмішкою, а коли обстрілювали нас, радості було мало. Боялися, звичайно, і за своє життя, і за всіх страшно було. Коли сильні обстріли, сиділи в підвалі. Поклали туди фуфайки, табуретки знесли, лавочки й сиділи. Найдовший час – годин п'ять сиділи.

 Звичайно, страшно. Ще боялися, щоб підвал не провалив нас. Після обстрілів вікна почали пропускати повітря і стало прохолодно в хаті. Господарство закривали, коли були обстріли. Не випускали ні кіз, ні курей, щоб їх осколки не побило.

 У Сартані теж якийсь обстріл був. Там живе моя дочка. Коли обстрілювали кладовище, там узагалі страшно було. Людей скільки загинуло…

 Нам допомагав Рінат Ахметов продуктами, коли були воєнні дії. Дякуємо йому, нехай йому Бог здоров'я дає, тому що він один дбає про нас. Він усім допомагає. Молодець! І пенсіонерам, і діткам. Дякуємо йому.

Дай Боже, щоб скоріше війна закінчилася. Скільки можна терпіти? Чоловікові моєму зробили операцію на серці. Це ж після цих усіх стресів. Кардіостимулятор поставили. Ось так живемо.