У нас був приватний будинок, вистачало всього. Тримали трішки живності. Проживали собі мирно, добре все було, поки не почалась війна у 2022 році, і ми змушені були виїхати звідти, бо потрапили під дуже сильний обстріл.

В дорозі труднощів великих не було. Нас організовано евакуювали потягом. Ми евакуювались у Дніпропетровську область, Новомосковський район. Труднощі зараз є з житлом, тому що люди надовго не хочуть здавати, доводиться постійно переїздити. Моїй тещі 84 роки, дитині - 13 років. 

Постійні стреси, всі  на нервах, і фінансово не можемо трішки витягнути, живемо ледь-ледь. Якось потихеньку намагаємось все врегулювати.

Я ходжу на роботу, підробляю. В день по 200-300 грн платять, і я працюю, збираю кошти, щоб було чим заплатити за житло, за будинок, тому що потрібно якось жити. А щоб десь жити, мені потрібно за це платити. 

Дуже тяжко мені уявити майбутнє. Хочеться, щоб мир настав скоріше, і люди могли спокійно спати. Моя мрія – щоб закінчилась війна, щоб не літали ракети, не було повітряних тривог, і настав мир в Україні.